Владислав Одонич — князь Познанський, Гнезненський та Калішський. Він жив у епоху Високого Середньовіччя та боровся за владу з іншими польськими князями. Найзапеклішим супротивником Одонича був його рідний дядько, пише сайт poznaniski.eu.
Народжений, щоб боротися
Дата народження Владислава Одонича достеменно невідома. Втім, біографи стверджують, що Великопольський князь народився близько 1190 року. Він був сином князя Одона та його дружини Вишеслави. Життя Владислава складалося з політичного протистояння опонентам, адже за владу доводилося постійно боротися.
У 1194 році помер Одон. Його сину на той момент було всього чотири роки. Опікуном Владислава став його дядько — Владислав III Тонконогий.
У 1206 році юний князь Одонич був визнаний повнолітнім. Він почав вимагати від опікуна передачу спадку. Владислав III не збирався віддавати йому землі, які вже вважав своїми. Від того моменту почалося протистояння двох Владиславів.
Воїн та політик
Перше повстання юного князя було придушене. Проте підтримка прийшла звідти, звідки її не чекали. Повстанців та князя Одонича прийняв у себе князь вроцлавський Генріх I Бородатий. Річ у тому, що він був діловим партнером Владислава III.
Але Генріх не тільки прийняв його опонентів, а ще й надав на тимчасове користування Одоничу Каліш. Коли князь Одонич був ще малою дитиною, його опікун віддав Каліське князівство Генріху в обмін на Любуську землю.
Генріх Бородатий вів свою хитру гру.
Кілька років потому Владислав Одонич увійшов до коаліції, яка складалася з польських князів та церковних лідерів. Він палко виступав проти Владислава III та отримав підтримку від католицької церкви — церква визнавала легітимність його прав на Познанське, Каліське та Гнезненське князівства.
У 1217 році Владислав III Тонконогий уклав договір з іншими князями. Цей документ виключив Одонича з переліку спадкоємців Великопольщі та дозволяв Тонконогому забрати у небожа всі його володіння. Серед прибічників Владислава III був все той же Генріх I Бородатий. Одонич залишився без будь-якої підтримки та був змушений втекти.
Мрії, підступність, протистояння
Одонич довго блукав Європою, сподіваючись знайти собі притулок. Мешкав він у Пруссії, Німеччині, Угорщині. Одна-єдина нестримна думка не давала спокою князю. Він жадав повернути собі спадщину. У 1223 році князь Східної Померанії Святополк II Великий допоміг Владиславу знову розпочати боротьбу за Познанське, Каліське та Гнезненське князівства. Обидва князі були пов’язані родинними стосунками. Отже, підтримка Святополка виявилася значною, а мотивованість Владислава незламною. Тому Одонич спромігся взяти військовою силою певні території. У 1227 році він відбив атаку Владислава III та захопив ще більше населених пунктів. Втім, середньовічні князі були підступними. Святополк II раптово порушив домовленість і захопив Накло (у XXI столітті — містечко у Куявсько-Поморському воєводстві). Він оголосив себе князем Великопольським. А його колишній соратник Одонич знову був змушений шукати підтримки.
Кілька років по тому Владислав III разом з Генріхом I Бородатим організували військовий похід проти Одонича. Але закінчилося це їхньою невдачею.
3 листопада 1231 року Тонконогий помер. До того він оголосив Бородатого своїм спадкоємцем. Отже, Генріх про це всім нагадав та пред’явив права на обіцяну спадщину.
… Владислав Одонич пережив своїх старих ворогів. Але їм на зміну приходили інші. Все своє життя він провів у боротьбі за свою спадщину. То він тримав її в руках, то знову випускав. Він завжди підтримував церкву. Особливо сприяв подальшому поширенню у Великій Польщі цистерціанського ордену.
Його буремний життєвий шлях закінчився у 1239 році.