Життєвий шлях польської акторки, артистки кабаре та журналістки Барбари Навратович – це творчість та переслідування, виступи перед публікою та арешти, вимушена еміграція та повернення додому. У травні 2024 року Барбара вирішила піти з життя шляхом евтаназії. Дізнайтесь більше про її історію на poznaniski.eu.
Буремний початок життя
Барбара народилась у Познані 19 листопада 1932 року в родині Францішека Навратовича та Стефанії Віттер. Її мирне дитинство зруйнувала Друга світова війна. Батько, який до того працював учителем, був призваний до лав армії і невдовзі загинув. Мати працювала у Жіночій військовій школі й також була мобілізована. Вона брала участь у Вересневому поході, потрапила у полон, але їй вдалось утекти. Діти перебували з бабусею у Варшаві.
Після цього смілива жінка приєдналась до Армії Крайової та була відправлена до Чорткова, куди забрала Барбару, її брата та свою матір. Там Стефанія виготовляла фальшиві посвідчення особи для польських євреїв. У 1945 році жінку заарештували, але звільнили завдяки втручанню єврейського офіцера, якому вона свого часу допомогла.
Барбара у Чорткові закінчила початкову школу. Потім родина переїхала до Закопаного, де дівчинка ходила до середньої школи. Мати у 1946 році вдруге вийшла заміж. Її чоловіком став Вітольд Августинський. Згодом родина переїхала до Любліна, де Барбара закінчила гімназію.
Дівчина вступила в Університет імені Марії Кюрі-Склодовської, щоб вивчати право. На першому курсі її заарештували за участь у діяльності таємної антисталінської студентської організації. Три місяці Барбара провела у маленькій холодній камері. Її допитували та били – вибили зуби, зламали ребра та пошкодили хребет. Родині нічого про Барбару не повідомляли, попри спроби вітчима встановити її місцеперебування. Мати навіть замовила месу за упокій її душі. Проте Барбару все ж відпустили, змусивши підписати документ про нерозголошення таємниці слідства.
На волі дівчина продовжила навчання у Варшаві та у 1956 році здобула ступінь магістра з міжнародного права. Вона проходила стажування у суді, але працювати вирішила у творчій сфері.
Творча кар’єра
Після того, як Барбара закінчила університет, в країні почався так званий «період відлиги». Саме в цей час дівчина приїхала до Кракова, де зустріла давнього знайомого Пйотра Скшинецького. Він запросив її приєднатись до діяльності щойно створеного кабаре «Підвал під баранами».
Там вона спочатку читала власні вірші, а потім Казімеж Вішняк написав для неї монолог, що став широко відомим. Програма кабаре створювали, беручи за основу реальні радянські тексти та наповнюючи їх новим змістом завдяки особливому виконанню. Відвідувачам презентували «золоті думки Микити Хрущова» чи «вступ до теорії марксизму», які Барбара читала з такою пристрастю, що вони ставали схожими на еротичні сюжети. Варто зазначити, що на всіх виступах були присутні представники органів державної безпеки. Тож зухвала поведінка та виступи Навратович привертали до неї непотрібну увагу.
Дівчина навіть вийшла заміж за сина активіста Селянської самопомочі, щоб позбавитись від неприємностей зі службою безпеки. Шлюб невдовзі розпався, а проблеми залишились.
Окрім кабаре, Барбара також працювала актрисою у «Театрі ляльки, маски і актора «Гротеска»» у Кракові, а також у Театрі ім. Стефана Жеромського. Вона заснувала власне кабаре.
Еміграція та повернення
У 1963 році репресії проти Барбари посилились. ЇЇ знову почали викликати на допити. Крім того, вона закохалась в актора Вєслава Димного, але він зловживав алкоголем і ці стосунки були важкими. Загалом вони тривали сім років, але не приносили щастя. Врешті жінка виїхала з Кракова та вирішила емігрувати.
Декілька років їй відмовляли у видачі паспорта. Натомість вона погрожувала розповісти публіці про переслідування та відкрито виступити з критикою влади. Лише у 1965 році Барбара одержала документи, виїхала з країни та попросила політичного притулку в Данії. Відмовившись від урядової фінансової допомоги, вона працювала на фабриці у Копенгагені в нічні зміни, а також прибирала у жіночому монастирі. Це дозволяло їй заробити на життя. Колегам у Польщі заборонили підтримувати з нею зв’язок.
Надалі життя Навратович складалось так:
- Барбара почала працювати редакторкою на Радіо «Вільна Європа» та переїхала до Мюнхена,
- з 1978 по 1986 рік вона очолювала виробничий відділ,
- також жінка була редакторкою програми новин «Панорама Дня», писала сатиричні програми та була ведучою щоденного музичного шоу «Рандеву о 6:10».
У 1987 році вона переїхала до Австралії, де також працювала на радіо. До 2015 року мешкала у Квінсленді, періодично відвідуючи батьківщину, а потім повернулась назавжди. Вона також вдруге вийшла заміж за Девіда Стюарта, нащадка правителів Шотландії. Пара залишалась разом до смерті жінки.
У 2024 році вона прийняла рішення про евтаназію. Процедуру здійснили у Швейцарії 10 травня 2024 року. Похоронна церемонія відбулась у базиліці Святої Марії. Урну з прахом перевезли до Кракова.