Казимира Іллакович — відома жінка в Познані. Вона була поетесою, яка написала багато цікавих віршів, прози, а також переклала безліч робіт світових письменників. Про те, як Іллакович домоглася великого успіху в кар’єрі, детальніше поговоримо на poznaniski.eu.
Дитинство та юнацькі роки
З’явилася на світ Казимира у Вільнюсі. Вона була дитиною вчительки іноземної мови Барбари Іллакович і Клеменса Зана. У неї була старша сестра Барбара. Дитинство дівчинки складно назвати безтурботним, дуже рано вона стала сиротою, і її вихованням займався дядько, який не приділяв їй достатньо часу. Казимира поскаржилася на таке ставлення до себе і її передали далекій родичці графині Софії Буйно. В її домі Іллакович виросла в оточенні книжкових колекцій, багатих художньою літературою та творами з історії мистецтва. З названою матір’ю вона говорила французькою, з опікуном — німецькою, а в школі вивчала російську мову. Незабаром дівчинку відправили на курси англійської мови в Оксфорд.
У підлітковому віці Казимира була дуже допитливою і впевненою в собі. Ці риси характеру дратували одну з її вчительок, яка в пориві злості розкрила інформацію про її походження. Вона прямо заявила Іллакович, що та народилася поза шлюбом, повинна соромитися свого походження, а не ходити з гордо піднятою головою. Усе це призвело до того, що Казимира переживала емоційну кризу. Напевно, саме тоді дівчина вирішила стати поетесою, щоб довести, що вона гідна щастя й успіху в цьому житті. Після закінчення школи Казимира вирушила до Кракова, щоб вивчати польську та англійську мови в Ягеллонському університеті.
Незалежна письменниця
Свої перші вірші Іллакович почала писати під час Першої світової війни. Багато з них мали трохи патріотичний підтекст. Вони були опубліковані у двох томах «Kolędy polskiej biedy» і «Trzy struny». У 1915 році Казимира вступила до так званого «Польського фронту», який становив собою підрозділ, що складався з жінок-медсестер. Цілих два роки вона провела на фронті, перев’язуючи поранених солдатів. У 1917 році Іллакович поїхала в Санкт-Петербург і продовжила писати вірші. У 1918 році було опубліковано роман поетеси «Bajeczna opowieść o królewiczu La-Fi-Czaniu, o żołnierzu Soju i o dziewczynce Kio», який вона написала після важкого досвіду роботи медсестрою на фронтах у Першу світову війну. Книга була сатирою і критикою революції, свідкою якої вона стала.
Іллакович не входила до жодних мистецьких чи політичних кіл. Вона не брала ні з кого приклад. На думку дослідників, її вірші, що описують повсякденне життя початку 1920-х років, несуть у собі риси скамандрицької поезії. У 1938 році було опубліковано книгу «Ścieżka obok drogi», яку публіка визнала невдалою. У ній розповідалося про труднощі, пов’язані з процесом відновлення незалежності Польщі. На сторінках поетеса описала свої стосунки з маршалом.
Вірші Іллакович вирізнялися оригінальною уявою, спостережливістю та майже кінематографічною здатністю до опису. У них вона демонструвала незвичайне відчуття ритму тексту, що зробило її майстринею тонічного вірша. Усю свою творчу увагу вона зосередила на простоті. Для неї ідеалами були євангельські притчі, подекуди казкові вислови Езопа чи Красицького. Звідси радість і спокій стилю. Роботи письменниці легко впізнати за її мелодикою, римою та співзвуччям. Свої релігійні вірші вона зібрала у збірці «Ta jedna nić» (1967). П’єси для театру увійшли до збірки «Rzeczy sceniczne» (1969). Казкова анекдотичність — характерна риса ліричної поезії Казимири. У цьому плані вона виявилася близькою Юліану Тувіму.
Останні роки життя
У 1935 році Іллакович повернулася до роботи в Міністерство закордонних справ. Вона також почала активно подорожувати Європою зі своїми творами. Коли почалася Друга світова війна, її разом із колегами евакуювали до Румунії, де вона пробула до 1947 року, після чого повернулася до Познані й прожила там до самої смерті.
Перебуваючи в Познані вона заробляла гроші, викладаючи іноземні мови. Найвдалішим перекладом Іллакович вважається з російської на польську «Анна Кареніна» Льва Толстого. У 1956 році поетеса стала свідкою Познанського червня, події, що відбувалися, її настільки вразили, що вона описала їх у вірші «Rozstrzelano moje serce w Poznaniu». У 1981 році Університет імені Адама Міцкевича в Познані надав їй звання почесного доктора. За свою унікальну творчість Іллакович отримала медаль «Десята річниця відновленої незалежності». Також її нагородили офіцерським хрестом ордена Полонії Реституції.
16 лютого 1983 року Казимира померла в Познані. За рік після її смерті у квартирі, в якій вона мешкала, створили музей, що існує донині. У ньому щорічно проводять церемонію вручення літературної премії імені Казимири Іллакович.
Домогтися небувалого успіху, заслужити любов і повагу у своїх читачів Казимира змогла завдяки своєму дивовижному таланту, старанням і доброті. Її роботи з задоволенням читають сучасники, а пам’ять про поетесу продовжує жити.